Вхідчини до Дворянської садиби

Подія:

Вхідчини до Дворянської садиби

Час подіїї:

10 жовтня 2009 року

Сьогодні до етнографічного музею “Хутір Савки” завітали люди, небайдужі до всього українського, наші друзі а також ті добровольці, хто допомагав нам у спорудженні садиби. Пройшли урочисті заходи з приводу відкриття нової етнографічної садиби в у нас на хуторі.

На авансцені дійства – старовинна українська садиба дворянських родів Стретовичів та Васяновичів, що була збудована у 1854 році. Хата побудована з товстих соснових колод, покрита очеретом у дідівський спосіб, має високі стелі, просторі кімнати та світлицю, що здатна прийняти до 50 осіб.

Хід відкриття

Вхідчини почалися з освячення хати. Отець Георгій, також благословив господаря і його сина. Гості підійшовши до хати брали кожен по жмені пшениці та щедро обсипали нею стріху, примовляючи: «Дай вам Боже все, що гоже, а, що не гоже, не дай Боже», закликали, щоб родились діточки, котились вівці та телились корови.

Споконвіків вхідчини важко було уявити без півня. У ніч перед новосіллям півня залишали переночувати, бо “лиха сила півня понад усе боїться”. Вважалося – що півень то двійник господаря і якщо з ним нічого лихого не станеться – значить можна заселятися.

Господиня розсипала пшеницю у сінях і запустила півня першого. Зайшовши до просторої святлиці, гості сіли за тесові столи на старовинні лави та канапи.

Тепла розмальована піч, вишиті рушники на стінах, та радісні посмішки на обличчях наших прихильників – усе це робило атмосферу свята щирою і товариською. Невдовзі на столи подали традиційні страви української кухні: справжній запашний український борщ, та печеню з м’ясом, приготовані у печі.

Сама піч у новій хаті, доречі, випробовувалась уперше. Коли її будували – зосередили увагу на тепловіддачі, бо хата велика і до північної стіни більше 10 метрів. “Екзамен” піч склала відмінно – на наш подив вийшла жаркою та економною.

Під час застілля присутніх розважали творчі колективи «Левада» та «Веснянка», додававши веселощів дотепними жартами та запальними піснями.

Веслі нотки лютізьких колективів змінював задумливо-патріотичний настрій дум у виконанні талановитого бандуриста – Драмарецького Анатолія Опанасовича та його дружини Віри Тимофіївної.
А наприкінці усіх приємно вразив син Вадима Перегуди – Антон. Хлопець дуже гарно заспівав українську пісню, за що навіть отримав почесну грамоту.

Автор проекту «Трипільська хата» МГО «Молода Просвіта» – Перегуда Вадим:

- «Я щиро вдячний панові Савці за надану можливість, долучитися до величної справи збереження культурної спадщини. Я радий особисто, та вдячний Богові за те що є люди, котрим це дійсно потрібно. Також поздоровляю пана Савки та всю його родину з відкриттям чергової садиби і сподіваюся, що вона буде не останньою.
Адже сьогодні такі проекти як ніколи потрібні Україні. Формат Хутору Савки – це ж «екскурсії без мотузочки».

В якому ще, скажіть, музеї можна так вільно поводитись із експонатами. Це – «не чіпай!», те – дивися лише «під склом», туди не ходи – «бо там мотузка». В інших музеях нам показують дубовий стіл і тільки кажуть, як би добре було за ним посидіти. Натомість тут вам проведуть екскурсію, дадуть покувати чи помолоти ще й подадуть смачні домашні страви».

Шилов Євген, підстароста етнографічного осередку «Хутір Савки»:

- Ми прагнули цього цілий рік! Це було нелегко, але ми завжди відчували Божу допомогу. Неймовірно, але навесні, коли хата ще стояла зовсім ненакритою, не пройшло жодного серйозного дощу. А на дні відкриття стояла чудова погода.
Ми відроджуємо українські звичаї, щотижня приймаємо відвідувачів, бачимо той ясний вогник в очах молоді, чуємо схвальні відгуки від представників старшого покоління – і розуміємо, що робимо свою справу не дарма. Але ж не щороку випадає грандіозна можливість відроджувати архітектурну пам’ятку старовини.

Починаючи з жовтня 2008 року наша дружня родина щодня працювала над будівництвом хати, долаючи матеріальні та життєві труднощі. Головним натхненником і виконавцем проекту є мій батько. Заради досягнення поставленої мети вдень він працював, а вночі обдумував наступний крок. Звичайно, що такий ритм виснажує і фізично і морально, тому намагалися закінчити усе якнайшвидше.

Я студент юридичного факультету Київського університету права НАН України ім. В.М. Корецького. Щороку у жовтні з моїми колегами відзначаємо День юриста.
І якраз 8 жовтня 2008 року ми перевозили розібрану хату двома великими фурами із села Мелені в село Нові Петрівці.

Хто б міг подумати, що рівно через рік – ми будемо святкувати вхідчини до цієї чудової української хати.
Якби тоді хто сказав – їй Богу не повірив би!