Весільні обряди: “допити” або “визнаванки”

21 березня 2010 16:40

У житті кожного парубка наставав день, коли батьки звертали­ся до нього із серйозною розмовою (звичайно, якщо він сам не заводив балачки про весілля). Вони натякали, що сину пора б оженитися, і пропонували кандидатуру. Часто ця кандидатура збі­галася з вибором сина.

Якщо ж батьки запримітили одну дівчину а хлопець припав серцем до іншої, частіше вони зважали на його вибір. Але перш ніж погодитися з ним остаточно, вони завжди намагалися побільше узнати про майбутню невістку, аби переко натися, що це за дівчина – чи роботяща, чи спокійна і надійна, адже шлюб брали на все життя.

Розмову на “запитах” починали здалеку

Щоб дізнатися все про дівчину, родичі парубка влаштовували так звані розвідки, або «допити». Це був перший обов’язковий етап перед сватан­ням, називався «запити», «допити» або «визнаванки».

На «допити» посила­ли зазвичай літніх жі­нок (якихось родичок з боку нареченого) або свах (жінок, які знали традиції і мали певний досвід у таких делікатних справах). Часто до дівчини приходили ма­ти і сестра парубка, який збирався одружи­тися.

Вони брали хліб-сіль і йшли на розвід­ки. У хаті майбутньої невістки відбувалася довга й некваплива розмова розмова — її заводили здалеку. Метою її було дізнатися, чи варто посилати в цю хату сватів, чи не наберуться вони сорому на все село.

Розвідки показували – чи “отримає” хлопець гарбуза

Якщо молода та її батьки попередньо виказували згоду, вони підносили свахам хліб та горілку, а інколи йшли разом до корчми закріпити домовленість. Під час розвідок домовлялися про те, коли саме присилати сватів.

На початку XX століття «запити» із розвідування перетворили­ся на ввічливе попередження про те, що невдовзі прийдуть свати.

Розвідки могли й не робити, тоді наречений ризикував: він не знав напевне, чи чекають його в хаті коханої дів­чини, чи доречне буде його сватання.

Це стаття з циклу “Весільні обряди” про традиції українського весілля. Дізнайтесь більше, переглянувши споріднені дописи:

Джерела:

Таболкін Д. – “Дитяча енциклопедія: Українські традиції і звичаї”, Харків “Фоліо”, 2008.

Leave a Reply