Традиційні українські страви

У нас на гостинах Ви завжди можете скуштувати українські народні страви, приготовані у справжній старовинній печі. До вашої уваги короткий опис кожної зі страв української кухні якими ми, залежно від меню, частуватимемо Вас на гостинах.

Борщ

…Байка байкою, а борщ стигне.
(народне прислів’я)

Борщ займає чільне місце на столі. Головна страва обіду.

Це традиційна українська страва, яку їли бодай не щодня та подавали і на вечорницях, і на весіллі. Добре приготований у печі борщ не приїдався, а другого дня був навіть смачнішим, ніж першого.

На поліссі борщ здавна вважався символом сім’ї. Адже усі інгредієнти, мліючи у глиняному горщику, передають свої смаки одне одному, і стають ніби одним цілим. Віддаючи – збагачуємось, чи не це філософія справжньої міцної родини.

Перш ніж подати на стіл – господиня «затирала» борщ, тобто розтовкувала у ковганці внутрішній жир з сіллю та часником.

У гарній хаті борщ подавали гарячим, та таким, щоб з нього ще пара йшла. Українці вірили, що то не просто пара, а духи-душечки предків, що відійшли у світ інший, а нині завітали, щоб допомагати нам. Подати гостю борщ без пари, або й зовсім холодним – вважалося за неповагу.

У давні часи м’ясо у борщі можна було зустріти лише на великі свята, бо свиней часто не кололи. Коли не було посту – клали ще й добрячу ложку сметани.

Пампушки з часником

Чудове доповнення до борщу. Ці маленькі пухнасті булочки готуються з житнього чи пшеничного тіста, перед подачею на стіл обов’язково затовкуються часником.

Скільки разів ми чули про російські “пончикі”, американські “донатси”, а можливо навіть і не здогадувалися, що пампушки – то майже теж саме, тільки своє, рідне.

Канапки з салом

Розкіш по-нашому: канапки зі стратегічним продуктом

Хіт усіх сезонів, а не страва. Естетично, смачно, поживно – годі й казати.

Печеня

Тримна та смачна страва з м’яса та картоплі, без якої не обходились жодні вечорниці.

Хто хоча б раз куштував печеню з печі – ніколи не забуде того, легко вона тане в роті. Готувалася зазвичай з м’ясом, чим зажила собі всенародної любові. За вашим бажанням ми приготуємо печеню з грибами.

Бендерики

Акуратні на вигляд наліснички з грибами, що здатні задовольнити смаки найвибагливіших гурманів. Звісно, якщо у вас ще залишилося місце.

Шкварки

Хрусткі золотаві шкварочки - пристрасть кожного українця!

На столі завжди вважались делікатесом. Готувались у горщику з додаванням цибулі, подавались головним чином до кров’янки, дерунів та різноманітних каш або просто з хлібом.

Деруни

Він за стіл не вміє сісти,
Дерунів не хоче їсти,
Помідорів, огірків
І печених буряків
(Платон Воронько)

Вони ж тертюхи (Зх. Україна), дранікі (Білорусія), брамборакі (Чехія). Простіше кажучи – картопляні млинці, власне, від способу приготування яких (тертої, а в деяких регіонах кажуть — дертої, картоплі) й походить назва деруни. Деруни зі сметаною є традиційною частиною святкового столу на Благовіщення. У традиційній українській кухні деруни споживали найчастіше у неділю — на сніданок або вечерю. До столу ми подаємо деруни з цибулькою та золотавими шкварочками. До дерунів пасує сметана чи ряжанка.

Кров’янка

Кров'янка здавна присутня на столі українця

Kaszanka (Польща), Boudin noir (Франція), black pudding (Шотландія) та багацько інших назв свідчать про певну пристрасть європейських і не лише народів до кров’яної ковбаски. Щодо способу приготування скажемо прямо: є таке прислів’я – “хто любить ковбасу і політику, не повинні бачити, як вони робляться”. А ось подається вона у дуже апетитному вигляді з цибулькою та шкварками.

До слова сказати, кров’янка – одна з небагатьох страв, яка витримала віковій тиск релігійної заборони і виграла у досить нерівній боротьбі. Історично склалось так, що заборона споживання крові в Україні ігнорувалася і традиційна національна поживна й корисна страва — кров’янка дійшла до наших днів.

Домашня ковбаса

Є найбільш поширеним видом ковбас, які виготовляють домашні господарки із свинини. Як наповнювач використовують нарізане шматочками м’ясо з салом у пропорції 50/50%, додають мелений чорний перець, заправляють часником та запікають у печі на пательні.

Ковбаси, зазвичай, робили перед Різдвом, Великоднем, і вони були обов’язковою й почесною стравою на святковому столі. В традиційній українській кухні — це страва, яку

робили переважно про запас. Для тривалого зберігання ковбасу складали у горщики, заливали смальцем і ставили у прохолодне місце.

Голубці

Краще нині горобець, як узавтра голубець.
(Народне прислів’я)

Голубці названі на честь голубів - птахів, що символізують творчу силу вогню

А й справді – такі вдалі, рум’яні та м’якенькі, що так самі до рота і залітають. Названа ця чудова страва на честь голубів, птахів, які символізують творчу силу вогню та здавна вважаються символами народження світу. Без голубців важко було уявити святковий стіл в українській родині.

Голубці готуються із капустяного листя, що начиняється сумішшю із пшона (пізніше – рису), м’яса, подрібненої моркви, цибулі та прянощів. Найбільше смакують зі сметаною та житнім хлібом.

Вареники

Вереники - майже завжди страва ритуальна. Колись їх їли лише на свята.

Ой хлопцi ви молодцi,
Вгадайте мої сни,
Вiзьмiть coбi дiвчину,
Вiддайте пироги.

(Українська народна пісня)

Вареники-хваленики, усі хвалять, та не усі варять, каже народне прислів’я. Вареники – зокрема зроблені на пару, страва переважно святкова, бо сам процес приготування вимагає неабиякої кулінарної вправності. Особливої слави зажили вареники з сиром у сметані, вареники з маком, вишнями та чорницями, политі медом.

Варіант по-простіше називається «лінивими» варениками. Вони робляться з тіста, перемішаного разом з начинкою і варяться у казані.

Вереники вважаються, нарівні з борщем, найтиповішою стравою в української національної кухні. І так уже вони полюбились народу, що не лише оспівав він їх у піснях, а й відвів панівне місце у значних обрядах.

На приклад, на Щедрий вечір (14 січня) на столі обов’язково мала стояти макітра вареників з капустою.

На Масляну під час Сиропустного тижня головними обрядовими стравами були млинці та вареники. Бо уособлювали у собі символи Сонця та Місяця.

На Варвари (17 грудня) сільська молодь збиралася на вечорниці. Хлопці приносили наливку, а дівчата готували вареники з сиром. Проте кілька вареників начиняли клоччям з попелом, а на Поліссі – борошном. Хлопці не поспішали хапати вареники з макітри, бо знали таку штуку. Тому уважно придивлялися до кожного виробу. При надкушуванні такий вареник «пирхав», запорошуючи хлопцеві обличчя. Це викликало загальний сміх, а до бідолаги приліплювалось прізвисько «пирхун», яке інколи залишалось на все життя.

Начиняли вареники картоплею, капустою, грибами, патрохами, квасолею, солодким чи солоним сиром, фруктами або ягодами. Подекуди в Україні вареники з сиром кличуть пирогами. Наш народ влучно підмітив чоловічу пристрасть до цих кулінарних виробів та дотепно оспівав її у піснях на зразок: «А мій милий вареничків хоче» та «Із сиром пироги».

Смачного!