закрыть
Вітаємо!

Приєднуйтесь до нас на facebook!
ЧільнаУсі новиниКультура і сучасністьСолдатські та рекрутські пісні

Солдатські та рекрутські пісні

Що змінилося у військовому фольклорі зі знищенням Запорозької Січі?

«Проводи на війну» Микола Пимоненко, 1902

Солдатські та рекрутські пісні

Н

ам відомо чимало ліричних та маршевих козацьких пісень, котрі виникли у період держави Війська Запорозького та Гетьманщини. Вони оспівують вільне козацтво та відповідний спосіб життя, за якого козак сам вів власне господарство і відбував на Січ лише для участі у бойових діях.

Принцип формування козацького війська мало чим відрізнявся, від сучасного способу організації добровольчих батальонів. Втім нашій історії відомий період, коли українські юнаки мали служити імперських військах. Жовнірами у Польській армії, або рекрутами (пізніше — солдатами) у Російській імператорській армії.

Тож як ця сторінка історії відобразилась у народному фольклорі. І чи мала місце така творчість взагалі? Та що змінилося у військовому фольклорі зі знищенням Запорозької Січі?

Наразі дослідникам відомо близько 1000 пісень, які можна віднести до солдатських та рекрутських. Втім, якщо вилучити з них жовнірські пісні, а також зоранжовані та перероблені композиції, лишиться близько 320 оригінальних пісенних творів. А це цілий пласт народних переживань, втілених у піснях та обрядах.

У різні часи існували різні способи формування армії. Один з них – рекрутська повинність – спосіб комплектації регулярного війська, що у буквальному перекладі з французької означає набір, вербування. Для українського селянства рекрутчина разом із кріпацтвом стала одним з найбільших тягарів, які лягали на плечі простого народу.

«В то время, когда отдача на 25-летнюю, тяжело обставленную службу стояла в прямой зависимости от воли помещика или приближенных к нему лиц, не всегда руководившихся чувством справедливости и мерности, народ смотрел на рекрутчину, как на какое-то неотразимое, чисто стихийное бедствие».

Чому ж європейська система рекрутування, повністю змінивши на російських теренах свою сутність, стала такою нестерпною для народу?

В царській Росії формування постійної армії відбулося у часи Петра І. Поштовхом до цього стала необхідність набору 32 тис. солдат для війни зі шведами. Початковою основою війська стали так звані «потєшниє» полки.

Спочатку набори проводились досить стихійно, за необхідністю. Кількість новобранців теж змінювалася з року в рік. В період з 1705 по 1713 роки, коли тривала «Північна війна» набори стали проводитися щорічно. На самому початку воєнної реформи у 1699 році за царським наказом була введена рекрутська повинність.

Але в перші роки армія поповнювалася двома способами. За інформацією Ю. Веремеєва, це були: «“Вольница”– прием в армию лично свободных людей» и “Даточные”– принудительное направление в армию крепостных крестьян, принадлежащих помещикам, монастырям». В 1705 році наказ Петра I завершив остаточне формування рекрутчини.

козаки, воїни, військо січове, січ, стрільці

«Тарас Бульба», Бубнов Олександр

Російська царська військова служба кардинально відрізнялася від європейської. Набір до війська мав примусовий, насильницький характер. Окрім того, служба в царській армії спочатку була довічною. Щороку до неї потрапляли близько 40 тис. осіб, і переважно це були селяни – представники найчисельнішого шару населення.

Відбирали здорових, дужих чоловіків і парубків у віці від 15 до 32 років. Таким чином, село залишалося без головної робочої сили і без опори. Щоправда, з іншого боку, армія була своєрідною каторгою для злочинців, куди, замість Сибіру, відправляли для перевиховання молодих злодіїв.

За Петра І служба була довічною. У 1793 році цариця Катерина скоротила термін служби до 25-ти років, що, одначе, не занадто полегшило становище солдата-селянина.

Українських земель рекрутчина торкнулася після знищення Запорізької Січі у 1775 р. та після ліквідації залишків Гетьманської держави. Нова система набору повністю суперечила звичному образу життя українця. Адже раніше, коли над країною нависала загроза, на її захист ставало потужне й вільне козацьке військо. А в мирні періоди частина козаків знов ставала до селянської праці, вирощуючи хліб.

Тому насильницький набір у солдати постійно викликав протест з боку селянства. Було багато випадків втечі новобранців зі збірних пунктів та полків. Коли рекрута ловили, його жорстоко карали. Найнепокірніших засилали до Сибіру, виколювали або випікали їм хрести на руках, заковували в ланцюги або забивали в колодки.

На момент скасування козацтва, під владою Росії знаходилася, головним чином, лівобережна Наддніпрянщина; правобережні землі входили до складу Речі Посполитої. Протягом 1772-1795 рр. російські володіння активно розширювалися; в результаті до неї відійшла значна частина правобережжя.

За межами російської держави продовжували перебувати терени сучасних Волинської, Тернопільської (обидві частково), Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей, які у той самий період увійшли до складу Австрійської імперії. На початку ХІХ ст. до Росії повністю приєдналися землі Волині.

«Ой, хлоп’яча біда – у рекрути брати, а дівчача біда – нерідная мати»

(Українська народна пісня)

 

На нових територіях, що опинилися під царською владою, одразу була впроваджена рекрутська повинність. Щодо земель, які не належали Росії, то там рекрутська повинність була введена у різні роки: на Закарпатті – у 1715, на Галичині – у 1783, а на Буковині – у 1825 р.

В західноєвропейських країнах комплектація армії здійснювалася на основі найму та вербування жовнірів, тобто передбачала добровільну згоду на службу і певну плату за неї4. Ці обставини не могли не відобразитися у пісенному фольклорі, а саме у жовнірських піснях, де, наприклад, так змальовані принади служби в армії:

В Бердичові, славнім місті,
Звербовали хлопців двісті.
А чим же їх вербовали?
Злотих грошей дарували.
<…>
Пристань, Юрку до вербунку,
Будеш їсти з маслом курку.
Будеш їсти, будеш пити,
Будеш як панок ходити.

Термін служби у російській царській армії впродовж всього існування рекрутчини час від часу змінювався. Як зазначено вище, за Петра І служба була довічною. У 1793 році цариця Катерина скоротила термін служби до 25-ти років, що, одначе, не занадто полегшило становище солдата-селянина, адже він мав небагато шансів повернутися додому, та й найпродуктивніша частина його життя, як правило, залишалася вже у минулому. Але з 1834 року термін став скорочуватись спочатку до 20-ти, згодом – 15, 10 років.

У самій системи набору до війська існувало кілька варіантів. Як зазначає Д. Ревуцький, «до встановлення всесословної воїнської повинности і при кріпацтві – постачання рекрутів було в руках дідичів, а по казенних селах – в руках громади». Спочатку це була система списків.

У кожній губернії була відповідальна людина, яка складала перелік осіб, що мали відбути військову повинність. Згодом ця система була змінена на жеребкування. З текстів пісень можна зрозуміти, що набори у більшості випадків проводилися нечесно:

Ой в середу уночі зібралися багачі.
Гей, гей, ой да люлі, зібралися багачі.
Стали раду радити, кого в солдати дати.
Гей, гей, ой да люлі, кого в солдати дати.
Як віддамо багача, то не буде (г)орача.
Гей, гей, ой да люлі, то не буде (г)орача.
Як віддамо бідного, буде плачу ще й много.
Гей, гей, ой да люлі, буде плачу ще й много.
Як віддамо сироту, позбудемся клопоту.
Гей, гей, ой да люлі, позбудемся клопоту.

 

Сюжет народного мистецтва на тему пісні «Їхав козак за Дунай»

Сюжет народного мистецтва на тему пісні «Їхав козак за Дунай»

Тобто, частіше за все у рекрутський «полон» потрапляли насамперед парубки з малозабезпечених сімей, сироти або сини вдів, багатії ж мали змогу відкупитися від рекрутчини. Відомо, що в Росії у 1766 році був виданий документ за яким рекрутчина торкнулася купців, дворян, іноземців, духовенство, але купцям і майстровим дозволено було вносити замість себе грошовий внесок.

Деякі привілеї мали й мешканці Польщі. З 1815 до 1872 року для поляків діяла конскрипція. Тлумачення цього явища знаходимо у вступній статті до збірника «Рекрутські та солдатські пісні»: «це спосіб комплектування війська, за яким вся територія держави розподілялась на округи (кантони), які поставляли рекрутів певним полкам». Але це визначення потребує деякого уточнення, оскільки містить не зовсім вірну інформацію.

Конскрипція не має відношення до поділу держави на кантони. Це спосіб комплектації війська за системою списків, який давав змогу або відкупитися або відрядити замість себе іншу людину. Кантони ж існували незалежно від конскрипції. За словами А. Погоського, «в прежнее время для облегчения народу тяжкой рекрутской повинности, правительство постановило, чтобы «солдатския дети, прижитыя на службе, зачислялись в кантонисты».

«Катерина», Тарас Шевченко, 1842

«Катерина», Тарас Шевченко, 1842

Тобто, державна територія розподілялася на округи, де існували військові поселення. Вони мали власні солдатські школи, де хлопчиків, народжених під час служби їхнього батька готували до служби з самого малку і обов’язково віддавали у солдати. Особливо жорстоко це відбувалося з дітьми євреїв. За указом царя Миколи І від 1827 року, євреї не мали, як було до того, змогу відкупитися; усіх хлопчиків у віці 12 років насильно забирали у кантони і виховували за найсуворішим порядком у місцях максимально віддалених від жилих поселень (Сибір, Урал, Поволжя).

У 1861 році почалася державна реформа, за якою не тільки було скасовано кріпацтво, а й проведені зміни у військовому устрої, зокрема й у формуванні війська. 1 січня 1874 року наказом російського царя Олександра ІІ рекрутська повинність була остаточно змінена на загальновійськову. Від тепер всі молоді люди, які досягли 21 року, повинні були відслужити 6 років у строю та 9 років у запасі незалежно від матеріального стану.

Набір проводився за системою жеребкування, яка не забороняла селянам відкуповуватися або посилати замість себе служити іншу людину. Щорічно відбирали певну стабільну кількість людей, які потрапляли у полки. Інші ж зараховувалися в ополчення. Були скасовані кантони, а усі солдати-кантоністи повернулися у рідні села; військо перестало бути виправним закладом для злочинців. За свідченням дослідника ХІХ століття А. Погоського, який порівнював дві системи, солдатчина була «гораздо лучше потому, что ты не только сыт, одет, обут, но и здоровьем твоим занимаются, и учат тебя грамоте».

На відміну від рекрутів козаки були вільними воїнами. Картина "Козак Мамай".

На відміну від рекрутів козаки були вільними воїнами. Картина “Козак Мамай”.

Реформа значно полегшила життя простих людей, селян, але згадки про часи рекрутчини назавжди залишились у пам’яті поколінь. Отже, рекрутчина та солдатчина – явища, безумовно тісно пов’язані між собою як послідовні етапи єдиного процесу – формування військової системи у царській Росії.

Рекрутчина є більш жорсткою системою з примусовим набором і довгим – 20-25 років або довічним – терміном служби; солдатчина, у порівнянні з нею, вважалася значно гуманнішою.

Війни, солдатська служба, проводи до армії – всі ці події не залишилися в минулому, а продовжували існувати в людей, у тому числі, селян у ХХ столітті; не втрачають вони актуальності і в наш час. Тому, очевидно, зразки рекрутських та солдатських пісень виявилися достатньо стійкими у фольклорній традиції. Ще й сьогодні деякі з них зберігаються в пам’яті її носіїв. А трагічні події, описані в них, настільки вкарбувалися у масову свідомість селян як стихійне лихо, що й тепер парубків, яких забирають на службу у деяких місцевостях називають «некрутами».

Втім, не дивлячись на дещо сумний характер текстів пісень, вони напрочуд правдиві і мелодійні. Більше того, вони можуть розказати нам про XVIII століття, а особливо про військову службу того періоду, ліпше за будь-яку книжку.

 

Анна Коломийцева,

Феномен рекрутських та солдатських пісень в українському фольклорі дослідила Анна Коломицева, магістр музикознавства НМАУ ім. П.І.Чайковського та учасниця фольклорного гурту «Володар».

Коментарі

  • Завжди раді гостям

    Про музей

    Вільні екскурсії

    Спосіб вивчення української культури та історії XVII – XX століть, створений спеціально для вільних людей.

    Про музей

    Оглянути музей

    Дізнайтесь більше про музей української ідентичності.