Закликання весни 100 років тому!

Закликання весни – один із найцікавіших звичаїв нашого народу. Адже прихід весняного тепла давав поштовх початку нового хліборобського циклу та вливав потужний струмінь натхнення до селянської душі.

Народна уява створила поетичний образ весни-дівчини з вінком квітів, що “десь у садочку шиє сорочку”, а інколи й у вигляді молодиці, що вже має або готується мати дочку:

Ой весна, весна та весняночка,
Ой де ж твоя донька, та паняночка…

Ця вродлива дівчина або молодиця, дуже багата, від неї люди сподівалися щедрих дарів, а тому й виглядали її рано-вранці, до схід сонця: вибігали на горби, ставали на воротах, лізли на дах комори чи клуні і запрошували її піснями. Закликали весну зазвичай жінки, дівчата та діти.

Закличні обряди за своєю суттю складаються з дійств по загуканню пташок з теплого краю та, власне із закликання весни.

Загукання пташок з Ірию

Птахи — провісники весни, що за уявленнями наших предків її приносили на своїх крилах із вирію — царства вічного літа, уявлялися втіленням душ померлих, посередниками між небом і землею, світом цим і потойбічним. Два споконвічні контрасти: світло й темрява, тепло й холод, радість і смуток… Але за справедливим законом життя кінець породжує початок, світло перемагає темряву, радість розвіює смуток, тепло перемагає холод.

Пташок викликаю з теплого краю,
Летіть, соловейки, на нашу земельку,
Спішіть, ластівоньки, пасти корівоньки!
Вилинь, вилинь, гоголю! Винеси літо з собою!
Винеси літо, літечко, зеленеє житечко,
Хрещатий барвіночок, запашний васильочок!

На Сорок святих (9 березня) печуть із тіста коржики у формі пташок пташок на честь жайворонків, що тоді вилітають із вирію.

Селяни по жайворонках ворожать на врожай: якщо жайворонки летять високо над землею, то це вони «до Бога летять молитися» — буде врожай на збіжжя. Якщо ж вони летять над землею низько, то це вони «загубили ціп по дорозі» — буде неврожай.

Якщо хлопці помітили лелеку, то показували йому свяченні коржики, випечені спеціально для цього, й кричали: Бусень, бусень! На тобі голвоту, а ти мені жита копу!

Коли діти бачили диких гусей, то підкидали угору солому і гукали: «Гуси, гуси, нате вам на гніздечко, а нам на здоров’ячко!» або «Гуси, гуси, вам на гніздо, ша на на тепло!» Цю солому матері збирають і кладуть на гніздо під квочку — «щоб курчата водились».

Діти носили у руках зроблену з дерева ластівку, ходили з нею від хати до хати й прославляли наступаючу весну.

Дівчата ж, зустрівши ластівку, брали жменю землі, несли її на город і там розсипали, щоб рясно вродив кріп.
За повір’ям на Благовіщення птахи не тільки не в’ють гнізд, а й не несуться. Цього дня господині навіть не брали яєць з кубел. Винятком були хіба що чорногузи (лелеки), які обов’язково мали знести по яйцю.

Ранньою весною повертається з вирію і чорногуз. В народі вірять, що господарство, в якому є гніздо чорногуза, є щасливим і забезпеченим від пожежі: «Чорногуз хату від лиха береже», — кажуть селяни на Херсонщині. Руйнувати гніздо цього птаха — великий гріх, та й небезпечно, бо «хто зруйнує гніздо боцюна, у того хата згорить» — кажуть на Поділлі.

Якщо дівчина побачить весною вперше бусла літаючим, то це знак, що вона буде все літо веселитися: якщо побачить, що бусел ходить або стоїть на ногах, то не матиме великого успіху в своєму дівуванні ціле літо. Крик журавля весною — провісник тепла. Великим гріхом вважається — зруйнувати гніздо журавля.

Закликання весни

Весна час пробудження природи. Тому молодь збиралася в лугах, біля річок, водили хороводи, проводили весняні ігри. До наших днів збереглися такі ігри, це і «Довга лоза», і «Котик і мишка», і «Подоляночка», які супроводжувалися веснянками.

Веснянки (гаївки, гагілки, ягілки) — назва старовинних слов’янських обрядових пісень, пов’язаних з початком весни і наближенням весняних польових робіт. Веснянки співаються майже завжди одночасно з танцями та іграми, які мають «закликати» весну та добрий урожай.

Окремі танцювальні рухи нагадували оранку, сівбу руками, поління, косіння тощо. Слова пісні пояснювали ці рухи: «А ми просо сіяли, сіяли», «Ось так, ось так рвуть мак» та ін. У західних регіонах України веснянки називають гагілками, гаївками. Мелодії веснянок побудовані на багаторазовому повторенні однієї-двох поспівок у межах невеликого діапазону.

Період від Стрітення (зустрічі зими з літом) до Благовіщення вважався біологічною межею зимоборства. Остаточний прихід весни припадав на Благовіщення і закінчувався літнім сонцестоянням – на Купайла. Відоме таке прислів’я – “До Благовіщення кам’яна весна”.

Жінки у цей день закінчивши ткати полотно, виходять із шматком натканого в поле, вклоняються на всі боки і, повернувшись обличчям до схід-сонця, кажуть: «Ось тобі, мати-весна, нова обновка!» Після цього розстеляють кусень полотна, кладуть на нього пиріг і йдуть геть з надією, що льон і коноплі цього літа вродять добре.

Закликати весну могли і на Сорочини (9 березня), і на Явдохи (14 березня) або й на Теплого Олекси (30 березня). Часто бувало, що ще й сніг лежав.

Закликання весни, символу життя, поєднане із вигнанням зими — смерті. Наші предки обожнювали воскресіння Природи й вірили, що з нею пробуджуються, виходять «на цей світ», розважаються і бенкетують разом із живими душі померлих родичів.

Вшановуючи кожне божество весняного циклу, наш пращур не обділив увагою й божество зимове. Обряд поховання Зими — Смерті у вигляді «Морени», по-народному «Марини», чи просто «Мари», що морила землю стужею, а людину хворобою й голодом, сповнений глибокого драматичного змісту.

На Поліссі поширений був обряд спалення Марени, тобто опудала "зими" разом з прив'язаної до неї стрічками, що символізували негаразди.

Звістували голосисті дівчата щасливу новину, щебетали по-пташиному, і тут же «заплітали Шума»:

Ой, нумо, нумо,
в зеленого Шума,
а в нашого Шума —
зеленая шуба.

Весняне дійство — хороводи та ігрища при розпаленому багатті — тривало в давніх слов’ян від березня до червня.
Таким чином остаточний прихід весни припадав на Благовіщення, а сама весна закінчувалась літнім сонцестоянням – на Купайла.

З приходом і поширенням Християнства на Україні Благовіщення стало одним з 12 основних свят церковного календаря і набуло назви Благовiщення Пресвятої Богородицi. Як і багато інших церковних празників, це свято наклалося на старовинне народне свято Благовіщення і тепер інтерпретуються як християнське.

Християнська церква каже, що воно засноване у пам’ять про сповіщення архангелом Гавриїлом Діві Марії про майбутнє народження Ісуса.

Святкування Благовіщення Пресвятої Богородицi почалося у Східній Церкві в кінці IV або на початку V ст. Цісар Маврикій (582-602) робить це свято обов’язковим у всій Візантійській державі. Церква каже, що у цей день звичайно виконують традиційний обряд – випускають на волю птахів, які символізують святий дух.