Про бритву та перше голення

Дещо з історії гоління

Якщо ножиці сучасного типу в археологічних знахідках по­чинають зустрічатися лише від X століття, то бритва є знаряд­дям значно старшим. Перші знахідки бритви в Европі, як пише Любар Нідерле стосуються до раннього періоду бронзової доби. Це тонкі, широкі, дуже гострі ножі з бронзового стопу. На сло­в’янській території цей тип бритви трапляється рідко. Натомість частіше зустрічається так званий північний тип бритви, що має ви­гляд широкого ножа з вигнутою черенкою.

Саме ж бриття наші прапредки не вигадали. Є здогади, що першими цирульниками були народи Близького Сходу. Звідтіля бритва перейшла до стародавньої Греції. Від часів Олександра Македонського у греків поширився звичай голити вуса і боро­ду. Після останньої Пунічної війни (149—146 роки до Христа) ця мода з’явилася у Римі. А вже з Риму перейшла на північ Европи до Галії (Франція) та Німеччини, а від німців до слов’ян­ських країн.

Бриття, як і кожна зміна в побуті, спочатку не всіма людьми сприймалося охоче. Відомий анекдот про грецького філософа Діоґена з Синопу, що жив у роках 413—323 до Христа. Цей філософ, зустрівши чоловіка з голеним підборіддям, запитав його: «Чи не для того ти побрився, щоб докорити природі в тому, що вона створила тебе не жінкою, а мужем?»

Перше голення

Як пострижини — обряд переходу хлопця з віку дитячого до віку юнацького, так і перше голення — перехід від юнацтва до стану дорослого чоловіка. При першому голенні брили тільки бороду, а вуса, як ознака зрілости, залишалися. Ще в геть­манській Україні та на Слобожанщині перше голення бороди було врочистою церемонією, яку гарно описав Квітка-Основ’я-ненко у повісті «Пан Халявський». Ось цей опис:

«Брат Петрусь, як всі великого розуму люди, був любовної комплексії, але в зайняття такого роду, по тодішньому правилу, не міг пускатися, тому що не брив бороди, бо ж ще не сповнилось йому шістнадцять літ від роду.

Коли ж настав цей вельми бажаний для нього день, день народження його, яким починалося сімнадцяте літо життя його, то запрошений був священик, прочитана була молитва; Петрусь зробив три поклони до ніг батенька та матусеньки, прийняв від них благословення на бриття бороди і одержав від батенька бритву, «якою, як запевняли батенько, голився ще пращур наш, військовий обозний Пантелеймон Халяв­ський», і бритва ця, переходячи із роду в рід по прямій лінії, вручена була Петрусеві з тим.же, щоб в нащадках його старший в родині, вибривши першовирощену бороду, зберігав, як зіницю ока і переда­вав би її так само із роду в рід.

Матусенька ж благословила Петруся шматком грецького мила та руш­ником, вишитим ріжними шовками руками також прабабусі нашої, в подарунок прадідусеві нашому, для такого ж употребленія. Ось і до­каз, що рід Халявських один із древнєйших.

Церемонія була зворушлива. Самі батенько навіть всплакнули, а що матенька, так ті навзрид ридали. Розуміється, дуже чувствительно для родителів бачити первенця шлюбу свого, що досяг повноліття, коли вже по закону, чи звичаю він повинен був поповнювати дійство до­рослих людей. В теперішній час, де знайдеш цей похвальний звичай?.. Свята старовина!

Прошу ж, що там на церемонії відбувається. По закінченні поклонів і подарунків, Петрусь тут же був посадовлений в руки брадобрея, що брили ще дідуня нашого, оголили бороду Петруся, досить по чорноті волосся помітну; батенько з великим чуттям дивилися на це важливе й урочисте дійство; а матусенька лякалися всякого руху бритви, боючись, щоб брадобрей, по необережності, не перерізав горлянку Петру­севі, і тільки все ахкали.

Коли закінчилося дійство (повинен об’явити, що вуса у Петруся по тодішньому звичаю, не були вибриті), тоді батенько почастували із своїх рук брадобрея і Петруся, якому наказали випити свою чарку, сказавши: «Ти тепер совершенний муж і тобі дозволяється на вся!» Потім був обід святковий і після нього лакоминки ріжних сортів…»

______________________

Отак, іронічно, але з симпатією до наших старовинних народніх звичаїв, один з кращих повістярів XIX століття описав звичай першого голення; звичай, що був колись в Україні обо­в’язковим для кожного юнака.

______________________

Узято з книги Олекси Воропай – “Звичаї нашого народу: етнографічний нарис”.