Дещо про обряд “пострижин”

Зараз ми напевне не знаємо яке значення мають перші у житті дитини пострижини. Проте насправді це досить важливий, наділений особливим смислом обряд, який вводив дитину до поколінь роду. Давайте копнемо глибше разом з вами.

Пострижини за часів Київської Русі

З літописних джерел ХІІ – ХІІІ століть ми знаємо, що у стародавній Україні-Русі малих княжичів на третьому чи четвертому році життя, підстригали. Це був цілий обряд, що проходив з великою врочистістю.

Обряд пострижин відбувався восени, в день Семена Стовп­ника — 14 вересня. У старому Києві в цей день, у зв’язку з пострижинами княжича, було всенародне свято з веселими роз­вагами й питвом. На Семенів день ще й досі в народньому побуті є прикмета: «Стригти дітям перше волосся і варити кашу для рожаниць». Друга половина цієї приміти, мабуть, в’яжеться з тим, що осінні свята мали характер культових трапез на честь «рода і рожаниць». Отож, в день «рода і рожаниць» діти вперше підстригалися і тим самим, як думають деякі дослідники, но­вий родовий паросток, дитина, вводився до поколінних верств роду.

У слов’янському ґлаголітському требнику ХІ-го століття є молитва: «На постриженіє власов отрочати».

При нагоді пострижин просять Бога послати все добре хлопцеві та його «пострижному батькові», тій особі, що «подемлет власи». Молитва порівнює «подемлющего власи» до Семена, який приймав Христа. Ця молитва ввійшла і до наших требників. До половини XVII століття дотримувалися цього обряду по всій Україні. Обряд виконувався священиком у церкві не тільки над дітьми княжими, чи шляхетськими, а й «посполитими».

Пострижини, як церковно-релігійний обряд, були не тільки в Україні, а й в інших слов’янських народів. Та раптом, не відомо чому, вже у XVIII столітті з’являється наказ хорватських єпископів, щоб священики не брали участи в обряді «постри­жин». Пізніше, в кінці XVIII століття, пострижини — вже не церковно-релігійний обряд, а тільки народний звичай. Цей зви­чай зберігся і до наших днів.

Коли вперше стригли дитину?

Про Гуцульщину Шухевич пише так:

«У місяць по родинах стрижуть дитині волосся, аби росло найгуще і аби було файне. Мати бере дитину на руки, кладе обтяте волосся у вугол хати і каже: «Дивися, де я кладу волосся, абись на тім світі знов знало, відки його взяти». Бо ж за віруванням гуцулів, людина повинна на «той світ» принести кожний кусник свого тіла: волосся, нігті…»

У народніх звичаях східніх земель України стрижуть по першім році життя. На Пол­тавщині та околиці Києва – по другім році життя. Як сповниться дитині два роки, батько простеляє кожуха вовною догори посеред хати, садо­вить на кожух дитину і ножицями зрізує пучки дитячого волос­ся навхрест: над чолом, потилицею та з обох боків над вухами.

Зрізане волосся кидають під худобу, розсівають по городі або кидають на текучу воду. З нагоди пострижин батьки скликають близьких родичів та сусідів-гостей. Гості виносять на руках дитину, садовлять його на коня (мова йде про хлопчика), за поводи коня бере мати або старша сестра і так усі гуртом повозять «пострижника» по подвір’ї. Після цього йдуть до хати і п’ють, «щоб Бог послав усе добре нашому козакові».

У три роки життя відбувають пострижини на Чернігівщині, як ми читаємо у матеріялах, що їх зібрав Марко Грушевський: «В цьому часі (коло третього року) постригають дітей на стать свою: хлопчика на чоловічу стать, а дівчинку — на жіночу. Бу­вають і поштини цього часу, могоричують. Але з бідности забу­вають тепер про це. А за мене (оповідача) то ще гуляли, і мене стригли так, мати розказують не раз, як, було, ходять гулять до хазяйнів на ці пострижини…».

З того ж матеріалу довідуємось, що в іншому селі «постри­гають, здається, якраз на іменини, щоб шість літ рівно було…». Далі: «Колись, було, в звичаю справляти бенкет на закінчення дитячого віку, перед тим, як дитина йшла в пастухи. Тепер то вже минулося… Минулося те, щоб могорич пити, як чуприна відросте у дитини…

На Херсонщині пострижини відбуваються на сьомому році життя, і це пояснюється тим, що дитина у цей час дістає нові зуби, а тому ніби відроджується та переходить з віку дитячого у вік юнацький.

Самі ж пострижини розуміється як жертва богам-опікунам роду. Якщо це дійсно так, то пострижини — за­лишок дохристиянського вірування.

За матеріалами праці Олекси Воропая, “Звичаї нашого народу: етнографічний нарис”, Київ – 2004.