“Без шапки, мов злодій ходить”

В Україні існує вірування, що ходити під відкритим небом з непокритою головою гріх для чесного чоловіка. В народі виро­билося прислів’я: «Без шапки, мов злодій ходить». За нашими звичаями, ходити з непокритою головою можна лише на похо­ронах та біля церкви. В хаті ж навпаки, переступаючи поріг, треба скинути шапку.

З давен-давна чоловіче населення України носило хутряні шапки: баранячі або ягнячі, з видри, зайця, з куниці. Такі «хутряниці» найліпше захищають голову від дощу та снігу, а тому й збереглися ще й досі не тільки в Україні, а й у всіх інших сло­в’янських народів.

В період козаччини шапка була одною з ос­новних частин чоловічого одягу не тільки зимою, а й літом. Гарна шапка колись була гордістю козака, а пізніше парубка й молодожона. «Жупан як жупан, аби шапка добра!» — каже жар­тівливе народне прислів’я.

Відомий міжнародній сюжет про “шапку-невидимку” в’я­жеться з віруванням в магічну силу цього одягу.

Із шапок, що вживались в Україні, відомі такі форми:

Стовбувата шапка

Стовбуваті шапки шиються високими і майже конічної фор­ми. Круглі шапки мають форму циліндра, що трохи вищий, ніж ширший, з ви­пуклим або плескатим дном, іноді суконним, а найчастіше смуш­ковим. Ця форма шапок розповсюджена на Поділлі, Вінниччині, Чернігівщині, Пол­товщині, частково на Київщині, та Півдні. Серед круглих шапок є особливий вид шапки, що називається «сива шапка» — зшита з сірих молодих «випарків». Це найкраща й найдорожча з усіх українських шапок нашого часу. Сиві шапки відомі по всій Україні, але найбільшого розповсюдження набули на Київщині.

Мазниці

Відомі на Поділлі та в південній частині Волині. Це великі чорні смушкові шапки з суконним дном, циліндричної форми, з розрізом у горішній частині, звідки визирає кольорова смужка. Сукно на стрічку ставили синього, зеленого, а подекуди чорного кольору.

«Кучма» або «кучмочка»

На півночі України, над річкою Прип’ять, в районі містечка Петриків ще й досі збереглася старовинної форми шапка, що називається «кучма», або «кучомка». Це висока, з випуклим верхом суконна шапка, долішня частина якої приблизно до половини висоти, обшита хутром. Такі шапки зустрічаються на малюнках київських князів.

В Ізборнику Святослава вся роди­на князя і сам князь зображені в таких шапках. В такій шапці зображений і князь Ярослав у Спасо-Нерєцькому храмі, а та­кож багато образів святих князів Бориса і Гліба; нарешті слав­нозвісна шапка Мономаха має теж форму надприп’ятської кучми.

Малахай

В останній час в Україні розповсюджені «вухаті» шапки, ця шапка шиється не з хутра, а з тонкого сукна чи просто з цупкої матерії і вати. Хутром обшивають лише долішню частину на­вушників і овальний виріз над чолом, ніби пригнутий до голо­ви дашок.

Скуштувавши української зими в році 1942-му, німці й собі пошили «вухаті» шапки, але пошили їх дуже незграбно, з великими кролячими опушинами, що стирчали на голові як копиця сіна.

Клобуки-маґерки

Сучасні клобуки-маґерки вже не плетуться, а шиються з грубої вовняної тканини і досить гарно оздоблюються зелени­ми або червоними шнурками. Маґерки — це переважно літні шапки, бо для зими та ще й на півночі України вони мало придатні.

За матеріалами праці Олекси Воропая “Звичаї нашого народу: етнографічний нарис”.